“На ранніх етапах історії Марса, приблизно 4 мільярди років тому, температура планети була достатньою для підтримки існування озер і річкових мереж,” зазначив Кіт. “Існували моря, деякі з яких могли бути такими ж великими, як Каспійське море, а можливо, й більшими. Це була волога місцевість.” Проте цей вологий період не тривав довго — його було недостатньо, щоб ландшафт став сильно зношеним та еродованим.
Команда Кіта використала свою модель для того, щоб дослідити, що відбувалося, коли планета почала охолоджуватися, і розпочалась епоха солей. “Великі ділянки снігових танень створили величезні солоні рівнини, які з часом накопичилися в товстий осад, який нині досліджує марсохід Curiosity,” сказав він. Проте ера солей не позначила кінець рідкої води на поверхні Марса.
Мерехтлива населеність
Ландшафт став сухим, згідно з земними стандартами, приблизно 3,5 мільярди років тому. “Існували тривалі періоди, коли планета була абсолютно сухою,” підкреслив Кіт. Під час цих сухих періодів Марс був майже таким же холодним, яким є сьогодні. Але час від часу на поверхні Марса виникали невеликі ділянки з рідкою водою, схожі на оази серед інакше неприємної пустелі. Це була стерильна планета з мерехтливими, тимчасовими населеними місцями з водою, яка постачалася від танення снігу.
Ця досить похмура картинка розвитку марсіанського ландшафту ставить під сумнів наші шанси знайти сліди життя на цій планеті.
“Можна провести розумовий експеримент, взявши чашку води з океану Землі й вилити її в одну з тих тимчасових озер на Марсі,” сказав Кіт. “Деякі мікроби з цієї чашки відчували б себе добре в таких умовах.” Але важливіше питання, на його думку, полягає в тому, чи могло життя виникнути (а не лише вижити) на давньому Марсі. І, можливо, ще важливіше — чи могло гіпотетичне життя, яке виникло ще до ери солей, коли планета була теплою і вологою, зберегтися в оазисах, що з’являлися в моделі Кіта.
На жаль, відповідь, ймовірно, — ні.