В останніх дослідженнях підтверджується, що поняття “порода” собак є досить новим і не відображає археологічні дані, які свідчать про їх давнє існування. Вчені, зокрема Евін, зазначають, що люди почали розводити собак для отримання певних рис ще тисячі років тому. Наприклад, маленькі декоративні собаки вже існували в часи давнього Риму. Проте, незважаючи на зовнішні відмінності, давні пастухи не сприймали своїх собак як окремі “породи”.
Дослідження показують, що сучасна різноманітність собак формувалася ще в неоліті, коли собаки вже мали близько половини своїх сучасних форм черепів. Наразі відомо, що процес одомашнення собак розпочався в пізньому плейстоцені, а за новими даними, домашні собаки і вовки відокремилися як різні види понад 23 тисячі років тому.
У ході дослідження були вивчені 17 черепів собак, що датуються періодом від 12,700 до 50,000 років. Як зазначила Евін, ці черепи достатньо схожі на вовчі, що ускладнює відрізнення ранніх собак від диких вовків лише на основі антропологічних ознак. Наприклад, череп сучасного собаки породи сенбернар виявився більш схожим на вовчий, незважаючи на характерні риси цілком доглянутого собаки.
Евін підкреслила, що форма черепа багато в чому відображає функцію та еволюційну історію, але це лише один аспект зовнішності тварини. Це говорить про те, що два собаки з подібними черепами можуть суттєво відрізнятися в житті. Археологічні дані, на жаль, можуть не відображати усю різноманітність і культуру собак. Наприклад, процес одомашнення зазвичай відбирає найбільш доброзичливих тварин для розмноження, що супроводжується певними еволюційними змінами, такими як поява плям або м’яких вух, але ці риси не видно з черепа.
Таким чином, сучасні дослідження допомагають краще зрозуміти еволюцію і культурний вплив собак на людство, виділяючи їх важливе місце в історії співіснування людини і природи. Важливо враховувати, що археологічні свідчення не завжди можуть розкрити всю палітру біологічних особливостей ранніх собак і їх взаємовідносин з людьми.