Вся команда на дослідницькому судні Гарвін прибула до Міамі у пошуках акул—для їх ловлі, збору зразків та маркування, все це в ім’я науки. Тут були ті, хто коли-небудь мріяв стати морськими біологами, справжні морські біологи, любителі акул, а також автор книги Чому акули важливі, а також різні друзі та родичі. Вони провели більшу частину дня, закидаючи рибні голови з гачками за борт Гарвіна. Але щоразу, коли мотузка витягувалася назад, вона приходила без трофеїв—лише з напівз’їденою приманкою або порожнім гачком на кінці.
Неприємна атмосфера почала витати в повітрі.
Гарвін спочатку не призначався для наукових досліджень. Це була дайв-лодка, що возила людей до затоплених кораблів на Східному узбережжі. Пізніше, власник Ганк Гарвін використовував її для навчання малозабезпечених студентів з Нью-Йорка, влаштовуючи їм курси занурення та сертифікацію з водолазного дайвінгу. Але після смерті Гарвіна його родина продала човен, який втратив свою первісну форму.
За тисячу миль від Флориди, Кетрін Макдональд записувала на стікері “без мудаків”.
На той час Макдональд була координатором літньої стажування в Університеті Міамі, де вона навчалася в аспірантурі. І навіть на цьому етапі своєї кар’єри вона та її колеги зрозуміли, що наукові польові дослідження мають серйозну проблему.
“У науці в цілому не дуже хороша репутація з точки зору доброзичливості, підтримки, інклюзивності та ввічливості,”—говорить Девід Шиффман, автор згаданої вище книги та друг Макдональд з аспірантури. “Польова наука, ймовірно, має ще більше проблем. А дослідження, пов’язані з так званими харизматичними мегазафунами—великими тваринами, які всім подобаються, мабуть, навіть гірші. Це, очевидно, тому, що багато людей хочуть займатись цим, і якщо ми погано поводимося з кимось і він йде, незабаром знайдеться інша людина, яка займе його місце.”