У новому дослідженні, проведеному за допомогою Сонячного телескопа імені Даніеля К. Іноуе, вчені вперше отримали надзвичайно чіткі зображення поверхні Сонця, що виявляють ультратонкі яскраві та темні «смужки» шириною всього близько 20 кілометрів. Ці смужки — чергування світлих і темних смуг на стінах сонячних гранул — виникають через невеликі коливання магнітного поля, що вказують на магнетизм Сонця. Безпрецедентне 4-метрове дзеркало телескопа досягло роздільної здатності приблизно 0,03″ (близько 20 км), відкриваючи новий рівень складності в магнітній структурі Сонця. Ведучий автор дослідження, доктор Давид Куридзе, називає ці смужки «відбитками пальців тонкомасштабних варіацій магнітного поля».
Супертонкі смужки на сонячному фотосфері
Згідно з дослідженням, проведеним за допомогою видимого широкосмугового іміджера (VBI) в G-дослідженні (430 нм), дослідники отримали детальні зображення смужок з роздільною здатністю ~0,03″ (~20 км). Зображення демонструють чергування яскравих і темних смуг на стінах сонячних гранул, кожна з яких має ширину 20–50 км. Ці візерунки виникають від тонких, завіси подібних листів магнітного поля, що коливаються на стінах гранул.
Як пояснює Куридзе, сильніші поля формують світлі смуги, а слабші — темні. Моделі показують, що зміни поля близько 100 гаус можуть призвести до незначних знижень щільності (депресій Вілсона) на кілька кілометрів у фотосфері. На цьому тонкому рівні Куридзе зазначає, що смужки є буквально «відбитками пальців варіацій магнітного поля на дрібному масштабі».
Вплив на сонячний магнетизм та космічну погоду
Картографування цієї тонкомасштабної магнітної архітектури є критично важливим для розуміння сонячних штормів. Невеликі поверхневі поля можуть викликати спалахи, виверження та корональні викиди маси — події, які визначають космічну погоду, тому їх деталізація покращує прогнози космічної погоди. Співавтор даного дослідження доктор Хан Уйтенброк підкреслює, що подібні магнітно-індуковані смуги спостерігалися у віддалених молекулярних хмарах, що підкреслює універсальне значення цього явища.
Завдяки своїй 4-метровій апертурі — найбільшому сонячному телескопу у світі — DKIST був створений для дослідження сонячного магнетизму. Спостерігачі вважають це відкриття «одним з багатьох досягнень» для Іноуе, що підкреслює унікальні можливості DKIST у виявленні дрібномасштабної магнітної фізики, яка визначає космічну погоду. DKIST був спроектований для розгортання цих тонких магнітних особливостей.